Едуардо Сото де Мора - португальський архітектор, і присудження йому Прітцкера можна, звичайно, списати на політкоректність: саме зараз Португалія переживає серйозні економічні труднощі. Можна, але не потрібно.

Тому що де Мора, дійсно, цікавий архітектор, і тому що послання журі здатне підбадьорити не тільки жителів його рідної країни.

На відміну від Казуо Седжіма, Жана Нувеля і багатьох інших лауреатів Едуардо Сото де Мора ніколи і нічого не проектував в США і дуже мало проектував в Європі. Всі його найбільш примітні об'єкти побудовані в Португалії і переважна більшість - в рідному місті Порто і інших маловідомих іноземцям населених пунктах. Причому мова про громадські будівлі: в портфоліо архітектора є кінотеатр, музей, культурний центр і навіть метрополітен. Словом, працював все життя людина для своїх співгромадян, і все ж скоро отримає нагороду, рівнозначну всесвітньому визнанню.

Не за старання, і не за страждання: Eduardo Souto de Moura народився в забезпеченій інтелігентній родині, його батько був лікарем, а брат став генеральним прокурором Португалії. Спочатку майбутній лауреат навчався скульптурі, потім звернувся до архітектури, закінчив факультет архітектури в місцевому інституті, потім працював в майстерні у Альваро Сіза Вієйра (лаурест Пріцкера за 1992 рік) і за його порадою у 1980 році заснував власну фірму. Практично відразу виграв конкурс на проектування культурного центру, після чого протягом тридцяти років то вигравав конкурси, а то отримував прямі замовлення.
Благополучна життя. І вкрай драматична архітектура, завжди побудована на єдність і боротьбу протилежностей. Архітектор зіштовхує різновисотні обсяги, граніт і бетон, камінь і дерево, компактний замкнутий екстер'єр з несподівано відкритим і світлим інтер'єром. Одне і те ж будівля одночасно схоже і на скелю, і на морі: одвічна боротьба однаково сильних суперників, в якій не буває поразок, а є тільки відливи.