Золотого лева за кращий національний павільйон на бієнале у Венеції отримала Японія.
"Через рік після землетрусу в східній Японії в спустошений район прийшла нова весна, його заливає теплий сонячний світло і омиває спокійне море.

Як ні в чому не бувало, цвітуть вишневі дерева і співають птахи. Але хоча гори уламків прибрали, фундаменти втрачених будинків живо нагадують про міста, які були тут ще недавно.
Зіткнувшись з ландшафтом, в якому все одномоментно перетворилося в минуле, люди не можуть не одурманені незмірну силою природи. Але, як бур'яни, що проростають крізь руїни, сильні повертаються в ці місця, щоб якось почати спочатку. Можливо, у них, як у тварин, спрацьовує "домашній" інстинкт, і ці люди, незважаючи на знищені непереможною природою громади, відмовляються здатися, прагнучи довести, що вони таки живі, і життя продолжается.Іх дії, натхненні спогадами про рідний землі, відмінні від планів відродження, придуманих урядом і місцевою владою. Спущені згори плани відновлення ігнорують пам'ять про землю, вони покладаються на сучасні методи і сфокусовані виключно на безпеці. Демонтуючи відносини між людьми і природою, а заодно і зв'язок сердець, на яких заснована історична спадщина регіону, влади воліють проштовхувати плани, цілком залежні від інженерно-технологічних рішень.

Будинок для всехОднако сильні люди хочуть повернутися до життя, в якій даний пов'язано з минулим, і використовувати те, що залишилося, як відправну точку. Чи можуть у цьому допомогти архітектори? Відразу після землетрусу я запропонував проект, відомий як "будинок-для-всіх": спроба надати місце, де втратили оселі люди могли б перепочити - місце, де можна зустрітися один з одним, поговорити, поїсти і пропустити по чарочці. Тимчасові будинки дають постраждалим дах над головою, але вони дуже малі, і люди, які втратили суспільні зв'язки, опиняються в ізоляції. Щоб просто поговорити з сусідом, потрібно вийти з дому і розмовляти посеред засипаній гравієм дороги.

Мене осінило, що можна спроектувати невеликі дерев'яні громадські будинки і поставити їх по кутах тимчасових поселень, і я почав кампанію, щоб втілити ідею в життя. Крім грошей, отриманих від організацій і компаній з усього світу, нам безкоштовно надали матеріали. Перший такий будинок, спонсорував префектурою Кумамото, з'явився минулої осені в Сендай. Префектура допомогла нам з фондами та деревиною, включивши проект в програму Артполіс (громадські простору).

Прислухаючись до побажань людей, що живуть у тимчасових поселеннях, чуйні студенти і проектувальники, будівельники та місцеві жителі кооперуються, щоб їх реалізувати. Мал золотник, але дорогий: дуже важливо, що він втілюється в життя, поєднуючи розум і серця. Будинок для всіх може бути маленьким, але процес великий і ставить під сумнів саму трактування поняття "індивідуальний", прийняту в сучасному світі.

У сучасній архітектурі спочатку цінувалася оригінальність. В результаті самі безпосередні аспекти - чому і для кого зроблено будівлю, були забуті. Зона катастрофи, де всі втрачено, дає прекрасну можливість подивитися свіжим оком, з нуля, на те, що в дійсності представляє собою архітектура. Будинок для всіх піднімає життєво важливе питання: яку форму має прийняти архітектура сьогодні і завтра. На бієнале у Венеції ми адресуємо його людям з усього світу. »