Герої картин Террі Роджерса (Terry Rodgers) - млосні і буржуазні, гламурно апатичні тусовщики, завсідники коктейльних вечірок, а наскрізним у їхніх очах розчарування об'єднує їх з «прекрасними, але приреченими» персонажами Ф. Фіцджеральда.
Напівоголені жінки з пухкими губами і бездоганно складені чоловіки-манекени, вони начебто через мить віддадуться оргії, якщо, звичайно, помітять один одного у своєму тотальному байдужості.
Террі Роджерс - портретист, що працює в стилі гіпер-глем-реалізму і відомий своїми актуальними мальовничими студіями. Його приваблює приватна нічне життя американської «золотої» молоді. Значні за своїми розмірами полотна Роджерса широко експонуються в США і Європі і провокують великий суспільний резонанс. Художник пише маслом, взявши за основу фотографії і не гидуючи використовувати досягнення комп'ютерної техніки. Спочатку він фотографує свої моделі по-окремо, після збирає кілька фігур в одну композицію на комп'ютері і потім використовує сконструйовану картинку для своїх полотен. Завдяки майстерному володінню пензлем, його полотна перетворюються на складний оптичний інструмент.
Живописець вищого класу американського суспільства, Террі Роджерс сміливо оголює сутність цього кола. Його реалізм - це гранично правдиві картинки з життя на заміських віллах і міських особняках. Фешенебельні прийоми, вечірки у басейнів, відпочинок на островах, світ дорослих, націлених на успіх, і їх дітей, смутно усвідомлюють навколишнє їх порожнечу.
Напівоголені герої на картинах Роджерса настільки натуралістично, що його живопис найчастіше відносять до арт-порно, хоча істотною відмінністю робіт художника від порнографічної продукції є відсутність прямих графічних посилань на статевий акт. Крім того, сьогодні двозначні ситуації і нагота людського тіла з порноіндустрії проникли в медіа і рекламу. Подібно Джефа Кунса, Марк Квінн, братам Чепменом, Террі Роджерс використовує ключові символи і елементи медійної візуальної риторики, щоб радикально розвінчати і оголити міф капіталістичного благоденства, які теже ЗМІ активно підтримують і живлять. Його полотен схожі з кривими дзеркалами, здатними виявити приховані аспекти реальності.
Існує щось спочатку порнографічне в побудові людських взаємин, здійснюваному за законами ринкової економіки, і в сучасних вдачі, які передбачають включення сексуальності у сферу громадського, так що замість безпорадного опору цьому явищу, його можна взяти на озброєння. На думку французького філософа Мішеля Фуко, виживання сучасного суспільства і контроль за ним залежать від реалізації політики індивідуалізованого задоволення і показного поведінки. Сексуальне бажання не існує поза його усвідомлення і символізації конкретними товариствами та групами, які борються за владу. За різними метафорами і визначеннями кохання і сексуальності коштують не самостійні сутності, а різні стратегії соціального контролю і регулювання людських дій і почуттів.
В умовах системи, яка сама підбурює людей до того, щоб отримувати насолоду від виставляння напоказ приватного, живопис Террі Роджерса втілює швидше ідею видимості, ніж ідею наготи (not nakedness but visibility). Крім того, багатство і розкіш стають не стільки атрибутами успішного стилю життя, скільки перешкодами на шляху до щастя. Стимульовані комплексом заохочень і негайних задоволень, індивідууми охоче залучаються до системи, яка, на перший погляд, відповідає їх бажанням, хоча фактично вони включаються в структурі надзіраніе і покарання. Вони оброблені і вишколені системою таким чином, що стають одночасно і об'єктом, і інструментом влади. Це неминуче породжує сильне почуття відчуження і страху.
Світ благополуччя виживання людини залежить від її слухняного споживання, у світі матеріальної розкоші немає місця розкоші глибоких людських відносин. Навіть інтимна близькість втратила свою привабливість, тому що кожен звернений усередину себе і насолоджується своєю красою та успішністю. Таким чином, суспільство породило особливий тип фригідності, зумовленої новим нарцисизм. Роботи Террі Роджерса випромінюють екзистенціальну порожнечу і залишають від гламуру одну його оболонку, не більше міцну, ніж яєчна шкаралупа. У кінцевому рахунку, художник пропонує людям заново навчитися бачити один одного.
