Спочатку вони здаються забавними непосидами. Але з часом і не без допомоги фахівців з'ясовується, що справа не в яскравому темперамент, а у природженому розладі - синдрому дефіциту уваги і гіперактивності. Що це таке і як допомогти дитині його подолати, ми й вирішили з'ясувати.

Консультанти: Ольга Наумова, дитячий психолог, корекційний педагог центру «Веселка»; Наталія Каверская, дитячий психолог, кандидат соціологічних наук

Чи означає це, що все вкрай непосидючі малюки - потенційні носії цього синдрому, скорочено званого СДУГ? Аж ніяк ні. І аргументовано говорити про це розладі, принаймні до чотири-п'яти років, практично безглуздо.
На що це схоже?

Труднощі з концентрацією уваги - ключовою складовою СДУГ - по-справжньому проявляться, коли діти починають, нехай і в ігровій формі, чомусь вчитися. І їм доводиться ставати більш зосередженими. «Але наша дитина прекрасно вміє зосереджуватися! Він любить мультики і возиться з пазлами », - не погоджуються батьки. Дійсно, такі діти можуть легко займатися чимось відносно довго, але тільки якщо заняття це їм дійсно приємно і цікаво. Як тільки потрібно буде напружитися, уважно слухати і виконувати щось не настільки захоплююче, скажімо розучувати букви або цифри, - вони навідріз відмовляються це робити.

Крім невміння концентруватися, діти імпульсивні, і з ними непросто домовлятися. У відповідь на прохання щось зробити або не робити - кричать, плачуть, часом проявляють і агресію, намагаючись вдарити втрачає терпіння дорослого. З однолітками вони теж не церемоняться: конфлікт через лопатки або черговості катання з гірки маленькі заводія часто вирішують силою. Постійно перебуваючи в русі, вони погано контролюють себе, падають і нескінченно набивають синці та гулі.
І як реагувати?

Вперше зіткнувшись з діагнозом дитини, батьки опиняються в розгубленості (до речі, у хлопчиків це синдром зустрічається частіше ніж у дівчаток, у співвідношенні 8:1). Вони задаються багатьма питаннями: чи зможе він успішно вчитися, знайти друзів і як це відіб'ється на його дорослішання? «Виявлення проблеми в ранньому, дошкільному віці - це вже половина успіху, - вважає дитячий психолог Наталя Каверская. - У тісному контакті з фахівцем можна, не гаючи часу, виробити тактику лікування і реабілітації дитини. При правильному підході і розумінні особливостей цього стану усіма близькими людьми малюк буде розвиватися так само успішно, як і його однолітки. А ще всім членам сім'ї важливо усвідомити: тут немає вашої провини ». Дійсно, найгірше, що можуть почати робити батьки, - це звинувачувати себе або один одного. Папи звинувачують мам у надмірному потуранні примхам, мами, у свою чергу, в недостатній терпінні і невиправданих покараннях. Насправді синдром цей вважається вродженим, обумовленим НЕЙРОБІОЛОГІЧНІ факторами, хоча точний механізм його виникнення поки недостатньо вивчений. Одна з можливих причин - родові травми та інфекційні захворювання, перенесені дитиною в перші місяці життя.
Спілкуємося позитивно

Діти з СДУГ страждають від тієї стіни нерозуміння, яка виростає між ними і світом. Адже вони й самі хотіли б реагувати спокійніше і не вступати на стежку війни з батьками, братами-сестрами і друзями, відчуваючи себе часом відвертими ізгоями. Малюк відчуває: його постійно лають, і, що б він не робив, це тільки всіх засмучує. І якщо при цьому він бачить, як його однолітків або сіблінгов хвалять і заохочують: і картину вони намалювали відмінну, і пазли збирають з татом наввипередки, а на ранку їм все плескали, - це не додає впевненості в собі. Дитина нервує, злиться, батьки втрачають залишки терпіння, а ситуація набуває замкнуте коло. «Ні за яких обставин діти не повинні втрачати впевненості в тому, що вони улюблені, - нагадує Наталія Каверская. - Як можна частіше без жодного приводу обіймайте дитину і говорите, як він вам доріг. Чим більше малюк чує від вас цих слів і отримує ніжних дотиків, тим легше йому справлятися з собою. Коли ви відчуваєте, що дитина починає нервувати - пропонуйте йому обійнятися і посидіти, притиснувшись один до одного. З часом це може добре заспокоювати його в той момент, коли конфлікт тільки намітився, але ще не розжарився ».

Навіть якщо його успіхи в малюванні або написанні цифр, тобто занятті, яке вимагає концентрації уваги, здаються вам скромними, неодмінно хваліть і заохочуйте. Для малюка дошкільного віку не настільки важливо, яким буде завдання. Якщо писати виходить краще, ніж вважати - варто на цьому і сконцентруватися. Головне тут - привчання до зосередженості і вмінню пересилити свої імпульсивні бажання переключитися на щось цікавіше. Займайтеся з малюком, коли він відчуває себе найбільш відпочив, засікайте час і намагайтеся щотижня нарощувати хвилини, які він проводить за заняттям або просто слухає читання книжки. Важливо щоб найпринадніші і відволікаючі іграшки були прибрані. І, звичайно, необхідно бути присутнім поруч.
Вправи для розвитку дрібної моторики

1) розмазувати пальчиками жорсткий пластилін по картинці з крупною розфарбуванням.

2) Малювати маленькі кружечки і зафарбовувати їх олівцем або ручкою.

3) Покласти в долоньку дитини кілька маленьких кульок з пластмаси або скла і попросити його по одному виймати їх великим і вказівним пальцем тієї ж руки.

4) Розставляти порожні пластикові пляшки на не надто стійкій поверхні (дивані або кріслі) так, щоб вони тримали рівновагу.