Написати цю статтю мене спонукали багаторазові звернення людей, що зазнають значні труднощі в спілкуванні зі своїми дітьми.

Адже досить часто доводиться чути щось на зразок: «Мій син взагалі не слухається мене; все, що я йому кажу, як об стінку горох» або «Дочка взагалі не рахується з моєю думкою, живе своїми таємницями, в які мене присвячувати не бажає», і багато іншого. Більшість цих проблем легше було запобігти в свій час, ніж намагатися вирішити їх зараз.

Перш за все потрібно засвоїти базову модель формування особистості дитини, зрозуміти, за допомогою яких механізмів у дитини формуються ті чи інші якості особистості. У сучасної академічної психології прийнято виділяти два чільних чинника розвитку особистості: біологічний (те, що дитина успадкував від батьків по засобам генів) і соціальний (вплив найближчого оточення, ЗМІ, вихователів у дитячому садку, вчителів у школі та багатьох інших). Багато йде суперечок з приводу того, що чинить більший вплив: гени чи суспільство, - і до цих пір немає єдиної думки. Не будемо вдаватися в ці наукові суперечки, візьмемо на озброєння лише наступне: генетична спадщина складає основу, на якій товариство «малює» свій характерологический візерунок. Важливо засвоїти, що дитина може успадкувати темперамент батьків, які-небудь здібності, фізичні дані, загальну активність і т. д. Проблема в тому, що деякі батьки бажають бачити у своїх дітях видатних спортсменів, художників чи математиків, тоді як самі в цій області не змогли нічого добитися.

Багато батьків, самі того не бажаючи, та й не розуміючи, виховують в дітях ті риси характеру, від яких потім хочуть позбутися. Частина батьків взагалі не розуміють, як у їхньої дитини розвинувся такий характер, звідки з'явилися недоліки і проблеми у взаєминах. Але вкрай важливо прийняти думку про те, що будь-яка риса характеру, будь то позитивна чи негативна, обов'язково формується і має в своїй основі реальну причину.

Найголовніше - розібратися в тому, за яким саме механізмам формуються ті чи інші риси характеру. Візьмемо, наприклад, такий випадок: дитина весь час приховує від своїх батьків деякі подробиці його життя, не ділиться своїми переживаннями, а якщо виникає проблема, то не поспішає звернутися за допомогою до старших. Це найбільш часто зустрічається проблема в сім'ях, з якою стикається кожен третій батько. «Чому ж так відбувається, як мені стати другом для своєї дитини?» - Це питання задають собі тата й мами. Взагалі сама постановка питання - це вже половина вирішення проблеми, так як вказує на те, що батько намагається знайти причину того, що відбувається в собі. В ідеалі питання потрібно поставити трохи інакше: «Які мої дії призвели до того, що дитина стала віддалятися від мене? Як мені завоювати його дружнє ставлення? »Може, зараз деякі і почнуть критикувати мене, кажучи про те, що з ними самими в дитячому віці ніхто так не нянькался і з них виросли нормальні люди. Так, я погоджуся з цією заявою, але лише частково. Основна біда в тому, що час зараз не те, інформації занадто багато, і вплив на дітей йде дуже і дуже сильне, причому в більшості своїй негативне.
Рішення проблеми

Тепер перейдемо до вирішення проблеми, до того, яким чином домогтися розташування своєї дитини. Для цього пропоную задуматися над тим, кому нам самим легше розкритися: того, в кому ми впевнені, що нас правильно зрозуміють, чи того, від кого ми очікуємо осуду? Відповідь, думаю, очевидна. Ось і виходить, що діти приховують від батьків відбувається з ними не тому, що хочуть неодмінно обдурити, а з причини того, що вони бояться осуду чи нерозуміння. Справа в тому, що дитина, зробивши якусь провину (це може бути навіть погана оцінка в школі) і розповівши про це, сподівається на розуміння, оскільки у нього завжди є своє бачення того, що відбувається. Однак нерідко буває таке, що замість розуміння він отримує одне лише осуд, і у нього залишається відчуття, що його не зрозуміли, не взяли до уваги його бачення того, що відбувається. Адже треба завжди враховувати, що багато дітей в силу свого віку і відсутності життєвого досвіду можуть просто недооцінити важливість того, що відбувається, та й керуватися вони можуть різними мотивами. У підсумку, пройшовши через кілька таких процедур, діти приходять до думки, що іноді краще приховати від батьків-небудь, не розповісти правду. Далі ця думка розвивається в їхній свідомості, набуває форми звички і стає вже рисою характеру. На цей рахунок є гарна приказка: «Посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю». Що тут ще додати?

Природно, я нікого не закликаю закривати очі на те, що творить ваша дитина, і заохочувати будь-які його витівки; ні, звичайно, карати треба, але робити це слід правильно. Перш за все, караючи дитину за його провинність, обов'язково слід давати оцінку самому вчинку, але ніяк не особистості. До прикладу, замість того щоб сказати: «Ти поганий, невихований, тебе варто покарати», - слід сказати інше: «Цей вчинок дуже негарний, так не можна чинити, за це ти будеш покараний». Необов'язково, звичайно, в такій же формі, але, думаю, загальний механізм ясний. Крім того, багато дитячих психологів рекомендують давати можливість дитині зберегти своє обличчя. Зазвичай для цього застосовують техніку «все одно я тебе поважаю». Її суть полягає в тому, що якщо дитина зізнався вам у своїй проступку, то його слід насварити, але обов'язково додати щось на зразок: «Але ти молодець, раз зізнався в цьому, це я в тобі поважаю». Цей простий у застосуванні прийом закріплює у свідомості дитини стійку думку, що зізнатися завжди краще, ніж приховувати. Взагалі якщо ви дізналися про провинності дитини, то не поспішайте його відразу ж карати. Поговоріть з ним, дайте йому можливість висловити свою точку зору. Це не тільки дасть вам можливість зрозуміти хід думок вашого чада, але і вчасно відкоригувати наявні в його свідомості помилкові установки. Звичайно, все це займе ваш дорогоцінний час, і набагато простіше просто отшлепать провинився дитини, чим возитися і пояснювати, але, заощадивши зараз час, ви серйозно ризикуєте тим, що в майбутньому витратите його в рази більше, та й не факт, що з користю .
Недовіра до батьків

Працюючи з сім'ями, зокрема з проблемними дітьми, я виявив те, що об'єднує всіх дітей з важким характером: всі вони не були впевнені в тому, що їх батьки проявлять розуміння до їхніх проблем. Вони заздалегідь були налаштовані на те, що краще не довіряти їм, а пошукати допомоги на стороні. В результаті ці діти нерідко потрапляли під чужий негативний вплив, зверталися туди, де доброго їм не порадять.
Заохочення реальних досягнень

Особливо хотілося б сказати з приводу заохочення реальних (не уявних) досягнень дитини. Слід завжди пам'ятати про те, що дитина, вчинок якого був позитивно відзначений, буде прагнути відтворити його в майбутньому, знов завоювати схвалення старших. Дитина обов'язково мусить знати, що є добре, а що погано, за що похвалять, а за що посварилися. Згадайте дитячий вірш «Що таке добре і що таке погано», це наочний приклад двосторонньої виховання.

Хотілося б звернути увагу і на те, як вчить нас наша релігія виховувати своїх дітей, яку педагогічну модель дає. Адже очевидно, що якщо з самого раннього дитинства дитину вчити тому, що всі його явні і таємні вчинки будуть відомі Аллаху, то він, незалежно від того, де опиниться, буде вести себе у відповідності з тими переконаннями, які ви йому прищепили. Обов'язково треба вчити тому, що, здійснюючи добрі вчинки, він заслужить любов Всевишнього, а погані справи потрібно якнайшвидше виправити, навіть якщо про них не дізнаються інші люди. Це переконання має стати моральним стрижнем наших дітей, дороговказом.

На закінчення своєї статті приведу слова відомого італійського педагога Марії Монтессорі, добре розкривають суть виховного процесу:

- Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.

- Якщо дитина живе у ворожнечі, вона вчиться агресивності.

- Якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою і боязким.

- Якщо дитину часто ганьблять - вона вчиться відчувати себе винуватим.

- Якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться приймати інших.

- Якщо до дитини часто бувають поблажливі - вона вчиться бути терплячим.

- Якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться вірити в себе.

- Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячним.

- Якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливим.

- Якщо дитина живе з почуттям безпеки - він вчиться вірити.

- Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

- Якщо дитина живе в розумінні та дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.