Після нагородження я вперто намагалася побачити на обличчі Олександра Баландіна хоч швидкоплинний проблиск усмішки, але безуспішно.
Не витримала, підійшла до наставника свіжоспеченого чемпіона Європи - Віталію Бубнівська: "Він завжди у вас такий серйозний?"
- Не бійтеся, - розсміявся тренер. - Саша тільки зовні суворий. Від інтерв'ю не відмовиться, це я вам гарантую.
- Ви ставили перед учнем якісь надзавдання в Монпельє?
- Ніяких особливих. Просто по можливості якісно виконати програму, перевірити себе.
- Сама ситуація, коли в країні є два таких рівнозначно сильних кольцевіка, як Баландін і Костянтин Плужников, який був чемпіоном Європи рік тому, ускладнює вам життя, або, навпаки, стимулює?
- Допомагає працювати однозначно. Конкуренція - це завжди добре. Хочу поправити вас, до речі: у нас не два кольцевіка, а три. Дениса Аблязіна ми теж вважаємо небезпечним суперником. Він просто молодець.
- Як вважаєте, перемога на чемпіонаті Європи додасть вашому учневі козирів у боротьбі за місце в олімпійському складі?
- Важко відповісти. У нас же ще відбіркові змагання попереду - там все буде вирішуватись. На Кубку Росії.
- У чому, на ваш погляд, полягають найбільш сильні сторони Баландіна?
- У дисципліні і працьовитість. Причому, дисципліну я поставив би на перше місце. Саша жодного разу мене не обдурив за всі 11 років, що ми працюємо разом. До 2001 року він тренувався в Петрозаводську у Сергія Загорський, потім з ним став працювати я.
- У вас це перший учень настільки високого рівня?
- Так.
- Не буває страшно помилитися?
- Взагалі не думаю про це. Як каже головний тренер нашої команди Андрій Родіоненко, тренер завжди повинен йти на крок попереду учня. У нас в команді достатньо фахівців, здатних допомогти в тому, щоб ці кроки були правильними. Я взагалі дуже хотів би подякувати керівництву збірної, користуючись нагодою. Сашка адже в серпні зламав стегнову кістку, невдало приземлившись на стрибку в ході Кубка Росії, і відновився виключно завдяки допомозі федерації.
- Потрібна була операція?
- Так. Її екстрено зробили Баландін прямо в Єкатеринбурзі, де ми виступали, на наше щастя оперував блискучий хірург - Юрій Антоніаді, та й з лікуючим лікарем повезло - їм був Андрій Журавльов. Не знаю навіть, як їх дякувати.
Ну а потім Сашку забрали на "Кругле", він постійно був з командою, там же проходив реабілітацію. А зараз ось виграв. Та ви його запитаєте - сам про це розповість.
З цими словами Бубновський підвів мене до учня.
- Саша, для вас мало якесь значення, що у фіналі не виступав француз Самір Аіт Саїд, який мав кращий кваліфікаційний результат на кільцях?
- Я взагалі не сприймаю кваліфікаційні результати всерйоз. Та й на суперників не особливо дивлюся. Головне - впоратися з собою. Зробити свою роботу. Тоді можна претендувати на високий результат.
- А те, що у вас в кваліфікації була друга сума балів, надію вселяло?
- Я звичайно думаю про те, щоб боротися за медалі, але думаю про це у фіналі. Кваліфікація - це взагалі не показник. Тому нема чого багато про неї думати.
- З урахуванням торішньої травми і досить довгої перерви в тренуваннях і виступах, нервували сильно?
- Та ні. Тим більше що травму я взагалі не беру до уваги.
- У якому, вибачте, сенсі?
- У прямому. Відновився я швидко і, чесно кажучи, швидко забув про все, що було з цією травмою пов'язано.
- Невже не було хоча б короткочасного почуття, що життя закінчилося? Що ви стільки років йшли до збірної, готувалися ...
- Ну, думав, звичайно. Хоча дуже швидко зрозумів, що легко відбувся.
- Отримавши перелом стегна?
- Так адже в нашому виді спорту перелом - це набагато краще, ніж ушкодження того ж колінного суглоба. Кость - вона і є кістка. Дрібниця. Зрослося - і ніяких наслідків. На наступний день після того, як мені зробили операцію, я вже ходив.
- І навіть сумнівів не було, що встигнете повністю відновитися до олімпійського відбору?
Сумніви були. Але короткочасні. Пощастило, що все дуже швидко спрацювали і всі допомагали.
- Своїм виступом в Монпельє ви, треба думати, задоволені повністю?
- Ні. Були недоліки. Саме з мого боку.
- У чому вони полягали?
- Це насамперед стосується виступу в кваліфікації на брусах. Міг потрапити у фінал - і не потрапив. А помилки були образливі. Безглузді навіть. Вийшов у стійку на руках і не витримав цю позицію належну кількість часу. Заметушився навіщось. І так два рази. Втратив двічі по 0,3, і підсумкова оцінка склала 14,3. А щоб потрапити у фінал, потрібно було набрати 14,9. Як раз не вистачило цих втрачених "десятих".
- І все-таки перед фіналом на кільцях хвилювалися?
- Усі спортсмени так чи інакше хвилюються перед виступом. І все самі з цим справляються. Дорослі адже всі люди ...
