Після того як у юніорському багатоборстві ніхто з російських гімнастів не потрапив на п'єдестал, на старшому тренерові команди Миколі Крюкові не було обличчя.
Олімпійський чемпіон Атланти і абсолютний чемпіон світу-1999 хоч і погодився спочатку на інтерв'ю, але майже одразу попросив його скасувати. Вибачився: "Не можу зараз ні про що говорити".
Дві золоті медалі, завойовані підопічними Крюкова в неділю, помітно поправили тренеру настрій.
- Що саме до такої міри засмутило вас під час розіграшу багатоборства?
- Не помилки, як такі. А те, що хлопці їх повторюють з підходу в підхід, незважаючи на те, що я спеціально попереджаю їх, на що саме звернути увагу. Наприклад, перед опорним стрибком я сказав Гриші (Зирянову. - Прим. Є. В.), щоб при розбігу на "два гвинти" він почав перший же крок з того, щоб подати вперед тазостегновий суглоб. Це дозволило б одразу "гуркіт" себе в розбігу, збільшити швидкість. Він же зробив по-своєму, як звик робити на тренуваннях. Саме з цієї причини, до речі, він помилився в стрибку і в самий перший день виступів - в командній першості. А слідом і в багатоборстві. Мабуть, я не здатний достукатися до свідомості своїх спортсменів. Не вмію зробити так, щоб мої слова автоматично відкладалися в їх головах. Тому і був сильно засмучений.
- Ви ж самі пройшли цей шлях і повинні розуміти: як би не намагалися тренери убезпечити учнів від поразок, всі вчаться тільки на своїх власних помилках. Навряд чи буває інакше.
- На жаль, це дійсно так. Але ж все одно хочеться зробити все можливе для того, щоб кар'єра учнів була максимально вдалою. Мабуть, це доля тренера - повторювати одне і те ж мільйон разів, перш ніж це відкладеться в голові спортсмена. Навіть по своєму синові я бачу, як він прагне все спробувати сам, отримати свій власний досвід. Нехай навіть набивши шишки.
- Коли ви стали працювати тренером, відразу відчули, що ця професія - ваша?
- До цих пір не впевнений, що це так, якщо чесно. Хіба що трішки розібрався в тому, що повинен робити старший тренер команди, в обов'язки якого входить насамперед організаційна робота. Тренер - це трошки інше. У моєму розумінні тренер - це людина, який виховав спортсмена, довів його до певного рівня.
- Пам'ятається, ви сказали, що найважливіше в роботі старшого тренера - знайти спільну мову з особистими наставниками спортсменів. Вдається?
- У цьому відношенні я працюю дуже багато. Не всі і не завжди виходить, на жаль.
- Я не випадково запитала вас про те, як ви відчуваєте себе в тренерській посаді. На всіх фотографіях, де ви запечатані з родиною, ви такий щасливий ... Напевно, непросто майже постійно знаходитися на тренувальній базі у відриві від близьких?
- Як тільки видається можливість і немає "паперової" роботи, я тікаю додому. На жаль, син в ці мої рідкісні появи вже, як правило, спить.
- Ви бачите його майбутнє в гімнастиці?
- Думаю, вже з цього року він почне потихеньку займатися, а там - як сподобається. Він маленький, координований, батьки - гімнасти ... Куди ж він дінеться?
- Спортсменів, з якими ви зараз працюєте в юніорській збірній, можна назвати поколінням Олімпійських ігор-2018. Ви могли б спрогнозувати, як розвиватимуться їхні дорослі кар'єри?
- Це складно. Цілком припускаю, що багато хто не дійдуть до олімпійського рівня по різних на те причин. У деяких не вистачає технічної бази: якщо людина в юніорському віці в цьому плані зупинився, потім вже нічого не зробити. А багато зупинилися.
- Іншими словами, якщо зараз упустити момент, потім не надолужиш?
- Саме. Якимсь речам гімнаст повинен бути навчений змалку. З деякими з хлопців я б'юся саме над тим, щоб встигнути зберегти їх шанси на спортивне майбутнє, а вони немов в черепашку забираються. Тому що переучуватися, пробувати нове некомфортно. До того ж вони не розуміють, навіщо перевчатися, якщо тих навичок, які є зараз, цілком достатньо, щоб успішно виступати? Не розуміють, що це зараз - достатньо. А завтра вони випадуть з обойми і ніколи вже туди не повернуться. Що потрібно пробувати те, що каже тренер, навіть тоді, коли не виходить. Не вийде на перший-другий раз, вийде на десятий або двадцятий. І все одно відмовляються розуміти. А адже в нас такий вид спорту ... Перевалило за 20 років - і все.
- На жаль, це і є найважче - донести до людини, наскільки стрімко проходить життя в спорті. Всі стають "розумними", коли вже нічого не можна ні повернути, ні поправити.
- Я й сам "порозумнішав", ставши вже тренером. Зрозумів, що потрібно було ставитися до своїх виступів зовсім інакше.
- Здивували ... Завжди вважала вас зразком самовіддачі і працьовитості.
- Тим не менше можна було добитися більшого. Але для цього потрібно було зрозуміти те, що я, на жаль, зрозумів із запізненням.
- Що саме?
- Мені було властиве занадто сильно "зариватися" в собі, до безкінечності аналізувати причини, з яких не вийшло те чи інше виступ. Цим я сам себе постійно заганяв в неправильне стан, не дозволяє вийти на снаряд і працювати на ньому зовсім розкуто, від душі, ні про що не думаючи, крім того, що робиш. Не монотонно і рутинно виконувати комбінації, а намагатися робити їх красиво кожен раз, навіть на тренуваннях. Щоб саме такий настрій і таке виконання ставали звичкою. Що кожен підхід - як останній. Цьому я зараз намагаюся навчити своїх хлопців. Хоча за великим рахунком тренери цьому не вчать.
- Те, що юніорської командою Росія зайняла в Монпельє друге місце, це успіх чи все-таки поразка?
- Це відображення реальної розстановки сил у Європі. Напевно, боротьба могла б йти більш щільно, але ситуація розпорядилася трохи не в нашу користь: наші хлопчаки виступали в першій зміні, а там завжди трохи інше суддівство - більш жорстке. І інші оцінки, як наслідок. Хоча я б сказав, що клас роботи англійців нехай і не набагато, але вище, ніж російський.
- Завдяки тому, що у Великобританії більш прогресивна система підготовки або ж вся справа в працюючих там російських тренерів?
- Завдяки тій системі підготовки, яку створили наші тренери. Я б сформулював саме таким чином. Англійці нас відкрито дякують за це, до речі. Причому відносно цієї країни можна сказати, що на керівні посади в молодіжній збірній там починають приходити гімнасти, яких підготували якраз наші фахівці. У них наш підхід до гімнастики, наша вимогливість, наша "планка" досягнень. Саме цим вони і небезпечні.
Я й сам зараз думаю про те, щоб дещо змінити свій підхід до роботи.
- У якому сенсі?
- Ну ... Спочатку мені хотілося, щоб обстановка в команді була більш демократичною, чи що ...
- Боюся, що ви - ідеаліст, Микола. Слово "демократія", як мені здається, у вашій професії навряд чи доречно. Те, що в спортивній гімнастиці максимальний результат можливий лише за найжорстокішої дисципліни, вичерпно доведено багатьма поколіннями спортсменів.
- Напевно, тому я і став про це замислюватися. Дуже небагато людей, як показує практика, готові працювати з повною віддачею, коли надаєш їм повну свободу. Взяти того ж Зирянова: бачили, як він до коня вийшов? За медаллю вийшов, посмішки на всі боки. Коли він зі снаряда впав, я його до себе підкликав і досить жорстко сказав: "Переконався, що всі ці хі-хі, ха-ха перед стартом - не твоє? А тепер налаштувався - і працюємо серйозно, як на контрольній тренуванні. У тебе один підхід, іншого не буде, зрозумів? "
- Судячи з його подальших виступів - дійсно зрозумів.
- От і добре. Значить, над цим теж будемо працювати ...
