Щоб жити, людина повинна харчуватися. Точно так само, для того, щоб жити, повинні харчуватися рослини і тварини. На базі такої потреби в харчуванні в природі організовуються харчові ланцюжки, в основі яких знаходяться мінеральні (хімічні) речовини.

Ланцюжки ці мають в основному наступний спрощений циклічний вид:

Щоб ця циклічна система працювала, до неї повинна ще надходити та чи інша енергія.

Людина з цього ланцюжка використовує для свого харчування, як рослин, так і тварин. Причому, вже давно він навчився не тільки добувати їх з дикої природи, а й сам конструювати штучні циклічні харчові ланцюжки. Практично будь-яке сільськогосподарське виробництво є такою циклічною харчової системою. І мистецтво аграрного технолога полягає в тому, щоб цей ланцюжок працював максимально ефективно, даючи максимум харчової продукції при найменших витратах. А працювати вона буде найбільш ефективно, якщо кожна ланка ланцюжка отримує все необхідне для свого життя з попередньої ланки за умови нормального енергетичного забезпечення. Дізнатися це можна, вивчаючи потреби кожної ланки в харчуванні та енергопостачанні. Поки досягнення в цій області невеликі. І навряд чи можна буде врахувати всі потреби, які постійно змінюються зі змінами самих організмів та інших умов.

Але є більш легкий і надійний шлях: копіювати циклічні харчові ланцюжки з дикої природи, де вони формувалися мільйони років, автоматично змінюються зі зміною умов і автоматично зберігається баланс між окремими ланками харчового ланцюга.

У дикій природі харчові цикли являють собою складну суміш харчових ланцюжків безлічі організмів, що живуть на певній території або в певній водоймі. І перші аграрні господарства намагалися копіювати ці харчові цикли хоча б з культивуванням одного або декількох організмів (тварин або рослин) в умовах, наближених до природних, захищаючи тільки культивовані організми від несприятливих умов зовнішнього середовища. Але поступово в гонитві за максимальною продукцією в сільському господарстві стали впроваджувати технології, що порушують природний хід процесів в харчовому циклі; порушувалася рівновага між окремими ланками харчового ланцюжка: чи то вирощувалося більше маси рослин, які можуть бути спожиті тваринами і людиною, чи то вирощувалося більше тварин , які можуть бути спожиті людиною, чи то накопичувалося більше органіки рослинного і тваринного походження, яка не може бути мінералізована, чи то мінералізація настільки велика, що мінеральні речовини не можуть бути спожиті рослинами і ведуть до знищення природного середовища рослин. І т.п. І зараз таке становище спостерігається повсюдно в розвинених в аграрному відношенні країнах. Ми тут маємо так зване сільськогосподарське засмічення навколишнього середовища, що загрожує, як і промислове засмічення, існуванню не тільки людини, але і всього живого на Землі.

Що ж робити, щоб виправити становище і відновити колишню рівновагу? Найпростіше повернутися до технологій копіювання харчових циклів. І таке повернення вже розпочато. І  розпочато в розробці безвідходного культивування в системах замкнутого циклу, що відрізняються від старих методів копіювання природних циклів повною ізоляцією харчових циклів від дикої природи (в абсолютно штучному середовищі і штучному енергопостачанні). Наочним прикладом такої технології є технологія аквапонікі, яка давно розробляється в Інституті гідробіології НАН України (м.Київ). Як показав досвід, аквапоніка є ефективним безвідходним виробництвом якісної харчової продукції, одержуваної в досить значних кількостях при економії ресурсів, незначних розмірах зайнятої території і нешкідливості для навколишнього середовища.

Георг