Нагадаємо, що першого лютого вперше в одне із самих крижаних озер світу Лабинкир в Якутії здійснила занурення водолазна група з трьох аквалангістів.

Це голова наукового комітету Федерації підводного спорту Росії, рекордсмен Татарстану по глибині занурення (165 м), володар кубка світу зі спортивного дайвінгу Дмитро Шиллер; курс-директор з технічного та рекреаційного дайвінгу, випускник знаменитої Севастопольської школи водолазів Віктор Озаренко і технічний інструктор, який спеціалізується на підлідному дайвінге, фотограф Олександр Губін.

Досягнення Дмитра Шиллера - занурення на дно озера Лабинкир в Оймяконском районі республіки Саха (Якутія), можливо, увійде до Книги рекордів Гіннесса. Адже він пірнав взимку в лютий мороз на глибину близько 80 метрів. І сталося це поблизу від Оймякона - всесвітньо відомого полюса холоду Північної півкулі, де температура деколи опускається нижче 70 градусів.

Готуючи для них майну (ополонку), аквалангісти зіткнулися з проблемою: вода у поверхні мала температуру -6,3 ° С і являла собою льодове кришиво, а біля дна озера вона прогрівалася до +2 ° С. Це сильно ускладнювало роботу, тим не менш, мужні дослідники пробули у воді 23 хвилини замість 10 запланованих. Як вимагають правила, встановлені Книгою рекордів Гіннесса, члени Загону вийшли з води самі, без сторонньої допомоги.

Під час дистанційної підводної зйомки на дні були виявлені залишки щелепи і скелета якогось великого тваринного. Хто це - поки незрозуміло. Але в народі озеро називають «другим Лох-Несським». Справа в тому, що були свідки, які в минулому столітті як ніби бачили в Лабинкир невідоме тварина, схожа на гігантського ящера.

В кінці 30-х років минулого століття полярний штурман Валентин Аккуратов і герой Радянського Союзу льотчик Іван Черевична спостерігали з висоти 700 метрів двох великих істот на березі озера Хайир http://www.kp.ru/daily/26024/2944560/. Одне з чудовиськ в 1964 році потрапило на очі Миколі Гладких з біологічного експедиційного загону Якутського філії АН СРСР. У тому, що «чудовиська якутських озер» існують не сумнівається координатор дослідницького об'єднання «Космопошук» Вадим Чернобров, який разом з колегами обстежив Лабинкир в 1999 році. Ехолокація показала тоді наявність якихось великих рухомих об'єктів в глибоководних районах озера. Один з них досягав у довжину 18 метрів. Переміщався зі швидкістю 5 кілометрів на годину.

Але жило Чи чудо-юдо в Лабинкир - поки залишиться загадкою. Члени експедиції збираються всі докладно розповісти на наступному тижні, коли повернуться до Москви. Основний склад експедиції пробуде біля озера ще добу, після чого відправиться до Якутська. Імовірно, дорога від Лабинкир до Якутська займе трохи більше двох діб.

А зараз поки тільки двоє учасників експедиції добралися до зони дії супутникового зв'язку.

Розповідають учасники експедиції Олександр Хацкевич і Антон Райхштат:

- Працювати доводилося в екстремальних умовах, тому для збереження сил і нервів учасників експедиції керівник підводного дослідницького загону Російського географічного товариства Дмитро Шиллер розділив нас на кілька груп. Кожна з них виконувала строго певні обов'язки. Так, група забезпечення займалася організацією побуту експедиції, водолазна група готувалася до занурення, враховуючи всі нюанси навколишнього середовища. Медіагрупа займалася підготовкою доказової бази для Книги рекордів Гіннесса. І всі без винятку чистили сніг на поверхні озера. Це справжнє біле безмовність, і нам здавалося, що воно ніколи не закінчиться!

Абсолютно несподівано група забезпечення поповнилася добровольцями з місцевих жителів. Незважаючи на те, що відстань від табору до найближчого селища Томтор складало більше ста кілометрів, його жителі, дізнавшись, навіщо ми приїхали, почали нам допомагати. Це дуже полегшило побут експедиції. Від усіх її учасників передаємо цим людям велике спасибі!